ВИХОВАННЯ  ДОШКІЛЬНЯТ  СЬОГОДНІ

     Сучасна дитина-дошкільник живе у постійно змінних соціально-економічних, соціально-культурних реаліях, і в майбутньому дорослому житті вона має бути готова до різноманітних викликів соціуму, повинна чітко усвідомлювати свою відповідальність за збереження власної ідентичності та країни загалом за будь-яких умов і ситуацій її існування.

     Зміст Базового компонента дошкільної освіти та чинних освітніх програм передбачає системну і послідовну роботу виховання, починаючи вже з молодшої групи, що формує шанобливе ставлення до родини, повагу до традицій і звичаїв, державної та рідної мов, прищеплює любов до України.

     В. Сухомлинський відзначив про моральне виховання дитини: «Моральне обличчя людини величезною мірою залежить від того, що дає їй в дитинстві радість, щастя. Якщо афористично висловитися про сутність виховання, то не буде перекрученням істини сказати: чесноти й вади, що утверджуються в душі вихованця, живляться радощами і смутком, щастям і бідою, журбою і захопленням, пригніченістю та одухотворенням. Тут я навмисно поставив поруч два слова і виділив їх. Мудре слово вихованець багатьма нитями пов’язане зі словом виховувати. Виховується й дорослішає дитина не тільки завдяки молоку матері і хлібу насущному, Але й їжі духовній. Вчіться живити її радощами й бідами  - у цьому мистецтво виховання. Духовне благородство людини залежить врешті-решт від того, що викликало в дитячі роки її захоплення та її сльози. А щедрість і безкорисливість цілком залежить від благородного джерела захоплень і смутку, радощів та бід. Я аніскільки не перебільшую, запевняючи мого найдорожчого читача – молодого педагога, що радість щедрості – найблагородніша духовна сила, яка пробуджує в юному серці подив перед людським благородством, гордість від усвідомлення своєї причетності до творення цього благородства.

     Особливість педагогічної майстерності полягає в тому, щоб увесь процес виховання був втручанням педагога в життя людського духу – в усе те складне і часом ледь відчутне, що виражає собою людина. Я твердо переконаний, що всі вчинки, всі справи, до яких ми спонукаємо своїх вихованців, мають включатися в життя людського духу; лише за цієї умови повсякденне життя, буденні стосунки і є вихованням – не треба жодних спеціально придуманих засобів впливу. Якщо я даю дитині лопату і кажу їй: посади дерево, то це означає, що й майбутня праця, яка становить суть мого задуму, і деревце, і земля, і життєдайна вода – все це виражатиме духовні рухи і стосунки. Одна з найбільш неприпустимих вад виховання в тому, що праця дітей – деколи дуже значна – відбувається ніби осторонь від життя духу, ні до чого не закликає і ні в чому не переконує, не збуджує ні думок, ні почуттів, ні вольових зусиль.

     Щоб бачити себе, маленька людина має навчитися бачити життя. Бачити людину, розуміти і відчувати у ній красу, дивуватися і захоплюватися нею, співвідносити себе з побаченим і зрозумілим, ніби приміряти свої чесноти з тим, що вона вважає за зразок. Я вважаю дуже важливим розповідати підліткам, юнакам і дівчатам про прожите життя. Про те, що людина зробила за своє життя, чим вона звітує перед поколіннями, які приймають від неї естафету творчості, творення».

     Ще К. Ушинський писав: «У вихованні все має базуватися на особистості вихователя, бо виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості». Тож сучасний педагог, щоб бути тим самим «живим джерелом» серед стрімко поширюваних гаджетів і віртуальних проекцій, має постійно вчитися сам і мотивувати до цього колег.

     Така спільна робота допоможе нашим маленьким громадянам з «найніжнішого» віку вчитися бути патріотами, любити свою землю, дбати про її збереження і процвітання; відчувати силу любові в сім’ї, вміти любити самим і бути щасливими!

     Так природним шляхом забезпечується підґрунтя для проведення спільної роботи педагогів з батьками та дітьми, експериментування і дослідження довкілля, його естетизація, що, у свою чергу, сприятиме реалізації соціально значущих справ.

     Старших дошкільнят варто залучати до пошуково-краєзнавчої діяльності: екскурсій, походів, облаштування виставок старих фотографій («Коли моя/мій бабуся/дідусь була/був маленькою/им», «Як змінилася наша вулиця!) тощо.

     Важливо подбати й про психологічний клімат закладу, в якому мають панувати піднесений настрій, добрий гумор, дружні взаємини. Підтриманню позитивної атмосфери сприяє використання українського фольклору: забавлянок, приказок, загадок, прислів’їв, народних пісень, казок.

     Тут доречно знову пригадати слова В. Сухомлинського: «Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу».

     Наголосимо на важливості дотримання принципу доступності в патріотичному вихованні, що означає виважений добір інформації для розкриття дітям об’єктивної картини світу, закономірностей розвитку українського суспільства, культури рідного народу, надання елементарних наукових знань. Це особливо важливо в умовах реалізації концепції «Нової української школи», принципів наступності перспективності у взаємодії двох ланок системи освіти – дошкільної й початкової.

     На наше переконання, деякі зі згаданих нами способів і технологій морального  виховання ви, шановні педагоги, широко використовуєте в практиці своєї роботи, отримуєте цікаві результати й упевнено можете сказати: «Я переконана, що мої вихованці зростають справжніми патріотами нашої держави!»